Війна в Україні змусила світ по-новому поглянути на нашу країну. З одного боку, багато стереотипів про Україну було зруйновано. З іншого боку, залишаються й ті, що потребують розвінчування.
Під час SUP DAY FORUM LVIV Володимир Поперешнюк, співзасновник Нової пошти та модератор Степан Веселовський, CEO Lviv ІТ Cluster обговорили виклики та перспективи українського бізнесу на міжнародній арені. Це інтерв’ю про реальне сприйняття України за кордоном, роль підприємців у розвитку економіки та шляхи покращення іміджу країни.
Як сприймають Україну та український бізнес у світі з Вашого досвіду?
По-перше, ніяких стереотипів за кордоном щодо України майже не існує, бо людей не цікавлять чужі країни. Їх цікавить власна країна і власні проблеми. Те, що ми думаємо, що про нас хтось ще думає, – це дуже серйозне перебільшення. Коли я спілкуюся з іноземцями про війну чи Україну, бачу, як швидко вони втрачають інтерес.
Українським компаніям важко працювати за кордоном через неможливість перерахування грошей чи відкриття банківських рахунків. І це не стереотипи, а реальні бар’єри. Навіть в середині Європи є юрисдикції, які сприймаються краще або гірше, наприклад, кіпрські компанії.
Але все ж таки, зараз нас сприймають як країну, в якій йде війна, яка живе за рахунок фінансової допомоги заходу та у якій є корупція. Але це сприйняття України не має впливати на те, щоб продовжувати робити свою роботу якісно. Насправді, це і є наша задача – змінити це і зробити Україну конкурентоспроможною.
Коли ми виходимо на нові ринки чи то в Лондоні, чи то в Європі, то я фокусуюсь на своїй роботі і на своїй ефективності, а не на іміджу країни. Моя мета як підприємця класно робити свою справу та запропонувати корисний сервіс, тому що оцінювати будуть виключно по вашому продукту. Люди завжди обирають за ціною та якістю. Саме через те, що я можу зробити класний продукт і зможу запропонувати європейцям якісний сервіс – будуть любити Україну.
Якими ви бачите ідеальні стереотипи про Україну?
По-перше, я би хотів, щоб Україна була країною багатих людей.
По-друге, Україна має стати країною підприємців, де легко відкрити бізнес, бо немає жорстких регуляцій, як у Європі. Тобто, щоб усі, хто хоче відкрити бізнес або штаб-квартиру, – відкривали його у нас, бо тут найкращий бізнес-клімат. Сьогодні у багатьох країнах важко відкрити компанію через надмірну зарегульованість. Європейський вектор розвитку, де підприємців дуже обмежують, викликає у мене занепокоєння. В Україні багато молодих підприємців, яким лише 30 років. Ми звісно можемо навчатися у досвідчених міжнародних колег, але при цьому ми маємо свої переваги — це гнучкість та здатність до інновацій. Саме тому наші молоді підприємці виходять на ринки Європи, стикаються у конкуренції з компаніями, що мають історію у 200-300 років — і виграють, оскільки в Україні бізнес не настільки зарегульований.
Моя мрія, щоб Україна стала країною багатих і підприємців, де захищене право власності.
Уявімо, що ми досягли цієї мрії. Чи будемо ми тоді партнером для Європи та західного бізнесу, чи конкурентом?
Який шлях для нас кращий: ставати конкурентом, робити все краще, чи партнером?
Якщо у вас є конкурент і ворог, то у вас є друг і партнер. Це дві сторони однієї медалі. Якщо хтось купує наше зерно, то йому це вигідно і він використовує його, щоб годувати тварин або створювати інші продукти. Хтось користується послугами наших перевізників, і це також вигідно. Але завжди знайдеться сторона, якій це не вигідно – це і є конкурент.
І якщо у вас є конкурент – це добре. Це означає, що у вас є партнер, що ви потрібні, що ваша ринкова цінність має значення. Насправді немає чіткої межі між партнером і конкурентом. Ви маєте виходити на ринок, думати про клієнтів і партнерів. Якщо ви нікому не цікаві, то й конкурентам ви не цікаві. Ніхто не буде боротися з вами, якщо ваш продукт дорогий, неякісний або нікому не потрібний.
Продовжуючи розмову про Вашу мрію якою має бути Україна, очевидно цю мрію можна накладати на бренд країни.
Хто є ключовим гравцем у створенні цього бренду – держава чи бізнес? Яка роль держави, а яка роль бізнесу?
Будь-який бренд складається з кількох складових. Перша – це реальний продукт, який можна потримати, випити або з’їсти. Друга – комунікаційна складова, тобто те, що говорять про цей продукт. Але спершу завжди йдуть реальні речі, які можна спробувати.
Бренди створюють люди. Наприклад, у 2022 році головним брендом України був Зеленський, який взяв на себе лідерство, колись це робив Кличко, Усик, Зінченко, артисти, письменники, підприємці, або бренди, які сяють на міжнародній арені.
Нещодавно бачив цікавий твіт про Нову пошту. Один американець написав: “Українці постійно говорять мені про якусь Нову пошту. Виявляється, вони можуть доставити посилку з країни, де йде війна, за менше ніж тиждень. І це не з Києва, а з району Авдіївки.” Це демонструє, що ми є частиною світової економіки, нехай навіть маленькою, але важливою цеглинкою в бренді України.
Я б хотів почути Вашу думку якою саме ми є частиною цієї світової економіки?
Чи є можливо у вас ідеї бачення як збільшувати частку українського в світовій економіці?
Щодо частки економіки, важливо розуміти, що наш світ – це велика фабрика. Все, що на нас одягнено, що нас оточує, на чому ми сидимо, не створено в одній країні. Лейба може говорити “made in Taiwan” або “made in China”, але насправді, комплектуючі та матеріали приходять з різних куточків світу. Весь світ бере участь у виробництві кожного товару.
Спробуймо вирахувати частку України в цій глобальній фабриці. Населення світу – близько 8 мільярдів, а населення України – 40 мільйонів. Це становить приблизно 0,005% від загального населення. Якщо поглянути на наш ВВП у порівнянні з глобальним, то українське ВВП (максимально 200 мільярдів доларів) становить приблизно 0,0025% від світового ВВП (80 трильйонів доларів). Це говорить про те, що наша продуктивність значно нижча за середню у світі.
На жаль, ми не допрацьовуємо, адже країни з меншим населенням, як от Швейцарія чи Чехія, виробляють більше товарів і послуг, ніж ми. Але це не проблема. Навіть якщо країна не виробляє багато продукції, як-от Швейцарія чи Монако, це не заважає їхнім мешканцям жити добре.
Наше завдання – підвищити продуктивність. І підприємці – це єдині люди, які можуть створити продукт, багатство і добробут. Якщо у вас є приміщення або гроші, то без підприємця це приміщення просто буде стояти або його треба буде віддати комусь, щоб відкрив там кав’ярню.
На мою думку, щоб ми стали більш продуктивними потрібні дві речі: економічна свобода і право власності. Економічна свобода – це частина права власності, коли вам ніхто не забороняє користуватися вашою власністю для створення продуктів, обміну ними, виробництва та створення чогось нового для суспільства.
Якщо у підприємців захищене право власності, то економіка розвиватиметься. Сьогодні нам дозволено займатися лише певними частинами економіки – харчовою промисловістю, сільським господарством, транспортними послугами, медичними послугами та IT. Решта економіки знаходиться у державній власності, зокрема енергетика, медична сфера, освіта, транспортна інфраструктура та військова.
Підприємці, які виробляють інноваційні продукти можуть підняти нашу економіку. Якщо дати українським підприємцям приватну власність, вони швидко наздоженуть і переженуть європейських та американських підприємців. Головне дати можливість вільно працювати та створювати.
Коли ви засновували компанію, чи був у вас план, щоб кожен українець користувався вашими послугами?
І чи вдалося вам реалізувати цей план, чи все пішло інакше?
Як казав Майк Тайсон, у вас є план на бій, але цей план влітає з першим ударом по вашій голові. Так само й у нас. Ми планували і мріяли, але ці плани швидко змінилися. У нас перші два тижні не було жодного клієнта. Уявіть, ви відкриваєте ресторан, а до вас ніхто не приходить. Тому насправді наша задача перші вісім років була просто вижити.
Ми постійно банкрутували, потім знайшли можливості і скористалися ними. Це не був великий план, адже передбачити все неможливо. Ми постійно шукаємо, де можна покращити роботу, сервіс і процеси. У нас тисячі проблем, і робота розписана на 100 років вперед. Головне – покращувати свою роботу.
Який заклик до українських підприємців Ви б зробили?
Є хибне твердження, що економіку треба стимулювати. Насправді стимулювати треба людину, тому що в кожного є свої потреби і бажання. Хтось хоче заробити більше, хтось створити щось нове, а комусь цього потрібно менше. Не може чиновник прийти і сказати: «А давай я зроблю так, щоб ти більше хотів чогось». Це неможливо.
Підприємці вже роблять все необхідне. Коли люди з-за кордону кажуть, що у нас кращі медичні, перукарські, косметичні та поштові послуги. Це означає, що українські підприємці виконують свою роботу якісно, і результати очевидні.
Проте наша проблема в тому, що підприємці працюють з гирями на ногах та з рюкзаками з цеглинами у вигляді податків, регулювання, заборон, проблем з переміщенням через кордон. Ця проблема не залежить від нас, але ми продовжуємо прискорюватися, тому що така наша природа. Підприємці не можуть не працювати і будуть це робити до 100 років, поки живі.
Я не можу побажати підприємцям нічого нового, тому що вони вже все зробили. Те, що їм потрібно, вони самі знають – треба йти на роботу, покращувати свої бізнеси та процеси. Але знову ж, ви все це знаєте. Треба вивчати справжню економіку, правильну економіку, не хибну, і розуміти, які насправді ви герої. Все, що створено у світі, створено вами і такими ж підприємцями, які були до вас.
Отже, підприємці – це рушійна сила економіки. Вони повинні мати свободу діяти, а держава має забезпечити їм умови для зростання та розвитку. Тільки так ми можемо стати частиною світової економіки та забезпечити високу якість життя для всіх українців.